Даша, якими ти бачиш сирітських дітей і що зрозуміла для себе?

Під час ознайомлення з дитячими будинками, в якийсь момент я зрозуміла, що вони ніби такі самі звичайні діти, разом з тим дуже цікаві. Коли ти проїжджаєш до них – вони нічого не просять. Вони тебе просто розглядають гордими, дорослими очима. Чотирирічна вулична дитина, маючи абсолютну свободу, вміє одягатися, харчуватися, знаходитиме їжу, битися. Є такі і в два роки. Наприклад, у мене є дитина, якій два роки, але він нічого цього сам не може. Сирітські діти – це дорослі люди, які лише за віком малі. І навіщо їм в дитячому будинку наглядачі, які б розповідали що і як потрібно робити, коли вони самі можуть дати собі раду? Зараз у них забирають життя, але натомість не можуть дати дитинства. Тому діти тікають з будинків.

Як почалася твоя робота з дітьми?

Після розмови з директором і відвідування дитячого будинку я зрозуміла, що проблема величезна. Якось тато мені зателефонував і каже: «У мене є п’єса Анатолія Крима. Давай зробимо в театрі на Подолі виставу». Я кажу, що такий гарний соціальний проект можна не лише в театрі зробити, а й тур організувати. От так і почалося. Запропонували друзям: Маші Єфросініній, Володі Горянському, Григорію Чапкісу, Ірмі Вітовській, Наталі Долі, Сергію Притулі та акторам Київського академічного Театру на Подолі. З цією командою і вирушили в турне Україною.

Потім, коли проект почався і ми вирішили, що будемо з компанією LIFE:), я подумала: «А кому ми будемо гроші віддавати?». Я страшенно не довіряю таким речам, тому що є багато «жуликів», які на цьому заробляють гроші.

Щоб зрозуміти, на що підуть гроші, мені цікаво було подивитися на якій машині їздить директор будинку, що діти його їдять, які умови.

Дитячі будинки показують зовсім інші грані суспільства. А що тебе найбільше вразило в дитячих будинках?

Те, що 30 – 40 % сирітських дітей не мають свідоцтва про народження. Їх просто не існує. Вони не можуть піти в дитячий садок, в школу. Люди, які працюють з такими дітьми, просто дають хабарі директору школи і вони беруть на навчання цих дітей.

У Вінницькій області дуже гарний директор. Він в гарних відносинах з сільрадою і, взявши медсестру, дає їй 50 грн. на місяць, щоб вона зробила щеплення і його дітям. Добре щеплення, одноразовим шприцом.

А в Одеській області інша проблема – там сільрада не визнає сирітських будинків, тому не дає сиротам ходити в школи разом з усіма.

Цікава історія директора одного з дитячих будинків – Люби. Вона сама була бомжем. Але як вона починала! Вона просила гроші і на ці ж гроші викупляла в дітей клей, щоб врятувати їм життя.

У будинків велика проблема, що немає системи, немає постійного прибутку. А в держави немає постійної уваги, частіше – на свята.

Даша, ти так переймаєшся сирітськими дітьми. Можливо, маєш ідеї нових проектів?

Так. Зараз я планую телевізійний проект, який буде продовжувати цю діяльність.

Який твій найяскравіший спогад з дитинства?

У мене дуже багато яскравих моментів. І я не знаю як їх виділити. Єдиний серйозний спогад з дитинства, який у мене заклався в пам’ять – що мене дуже любили і завжди казали, що обов’язково здійсниться те, що найбільше хочеш. Я була дуже бажаною дитиною. І можливо тому так відношуся до інших людей. Я дійсно хочу довести, що в них все буде гаразд. Що якщо вони будуть дотримуватися позитивної схеми життя – у них все вийде. Я думаю, що нічого неможливого не буває.

 Найкраща порада від батьків.

Найкращу пораду я отримала від тата, коли мені було 30 років. Під час туру, коли я захворіла, він мені сказав: «Слухайся свого серця». Можливо це зовсім просто, але я думаю, що це найкраща порада, яку дали мені батьки. Вони дали мені можливість вірити в себе. І головне – це вірити і йти до своєї цілі та бути чесним з собою.

 Я знаю, що ти дуже рано почала працювати. Де ти себе встигла проявити?

Так, в 11 років я почала працювати в театрі акторкою. Я працювала дуже багато і в різних спеціальностях. Була барменом, посудомийнецею, танцюристкою, продавцем, працювала в маркетингу і рекламі. Я багато чого переробила в своєму житті.

З таким насиченим робочим графіком, який у тебе зараз, як полюбляєш проводити вихідні?

Дійсно, в мене дуже активне життя. Сьогодні з 7 ранку одні зйомки, на 12 – інші. І тому той час, який залишається на відпочинок, я намагаюсь проводити спокійно. Недільні концерти, вистави – це не для мене. Через активне життя у вихідний я люблю побути в родинному колі з чашкою чаю і солодощами на дивані.

Даша, цікаво було б дізнатися від ведучої кулінарної програми, як ти ставишся до їжі?

Взагалі, я всеїдна. Тільки часу не вистачає. Полюбляю різні солодощі. Єдине, чого не сприймаю - лакрицю.

Якби була свобода вибору – де б ти жила?

Я щаслива людина, тому що у мене є свобода вибору. Я багато подорожувала і зараз я там, де повинна бути. Київ – це найкраще місто світу. В Лондоні ніколи не побачиш бабуся, яка продає малину біля метро.

Людина, яка найбільше справила вплив на твоє життя?

(Довго розмірковує)

Тато і родина. Для мене дуже важливо, що думає про мене моя родина. Це можливо тому, що вони мене дуже гарно знають. І я розумію, коли піду вправо або вліво, вони нагадають мені хто я є. Для мене найважливіші моя родина і мої близькі друзі.

Сильно впливає на мене тато Він дуже енергетична людина. І я попадає пів вплив його промінчиків (Віталій Малахов – заслужений артист України, художній керівник і директор Київського академічного драматичного Театру на Подолі. Прим. авт.). Але впливати на своє життя можеш найперше ти.

Даша, ти така активна, сяюча. Де береш енергію?

Я займаюся тим, чим люблю займатися. Якщо кожного ранку прокидаєшся і думаєш, що попереду новий день, в якому будеш займатися тим, чим любиш, бачити людей, яких любиш, тоді досягаєш бажаного. Так ти будеш прокидатися сповнений енергією.

Ірина ЩЕРБАТА

Фото надані прес-службою телеканалу «Інтер»